Лея - Прокинься

Вставає біжі, до киви, стачить сил, Чого така вталений досяцуливий?
Велонають у вухах прудні голоси, Під кашля до кашля минулого півцяги.
Трампай вже поїхав, і власним ходом На стіна гудаються, аж на зі стягенні,
Як непов'язані з рідом народом.
Метропас тишив стигне на переході, Втож мить голові у гуробуті,
Лисписах чого потораз, і купити до тому,
І як на розісти про цьому слідь писав,
Воні бачить для того роботу, Чиновимово провисовий міст, І порвень тримає від усього клюботу. Прогися, прогися, прогися, прогися!
Ти, хто не вогтодся, Голфотовий, Стори собі кляту без знов.
Як мильна бульбашка на вареалність, Трохи подмухаюш і воно лосне,
Не там, де треба, знахожу радь, Всі там, де треба, буває сумно,
І тисне і тушець ліпав вина, Стараюсь зробити, байдуть зі зброю,
Тарану чи пізно прийде весна, Що ночою ліжку собі повторю,
Тому прохідця вимкнув годині, Вставає віж і поки вистачить сил,
Жого така, коли і досі враслигало, Найді бухать цьому,
Волоси відкашли до кашля минулопіфтяг,
Відяхмертих, хто вогте достатньо місця, На стіну повісила два на шістя,
Прогися, прогися, прогися, прогися!
Ні треба, ні крику, ні воли, Прогися, нарешті з'яснув.
Ні хто не був до цього, то ви створи собі клятну весу.